Хоча й збиралось котити кілька байкерів, але через купу різних обставин поїхав тільки я.
Ну мені більше меду дістанеться :)

Отже зранку підкачав колеса, залокував вилку та амортизатор (бо шосе) і покотив в сторону Раківця.
Приємна прохолода, красивий осінній ліс. Досить швидко долетів до поворота біля АЗС.

Спустився до Раківця. Насмакував медів різніх десь так 20 :)
В той час моя Lefty знову зібрала купу зівак.
Думки коливались від “ух ти! до чого американці додумались – тільки одна нога. ти диви!” до “та то кляті турки зекономили метал. то небезпечно так їздити – яма і все складеться” :D
Розчаровувати я їх не став :)
В кінці таки придбав 3 баночки і покотив назад на шосе.

Викотивши на дорогу Львів – Стрий, я зрозумів що тих ~25км назад до Львова буде мені малувато.
Отже вирішив летіти далі до Стрия і вже назад повернутись електричкою.

Досить швидко долетів до Стрия. Завалився в непогане кафе. Смачно похрумав борщу та ковбасок.
Наступна зупинка на залізничному вокзалі. Тут мене чекало розчарування – виявилось, що найближча електричка за 2 години. Оскільки чим зайнятись у Стрию я не придумав та й як в приказці – для скаженого маунтбайкера і 100км подвірря, то вирішив котити назад до Львова.

Вирішено – зроблено.
Дорога назад також пройшла досить легко – смачна гаряча їжа добре піднімає настрій та здатність вкручувати.
За кілька годин я вже в’їзджав в місто.

Результати: більше 120 км шосе (скільки точно не скажу бо вже 4 місяця ніяк руки не доходять придбати Gramin Edge® 800 а свій CatEye Enduro 8 я продав разом з Trek Fuel EX 5.5), приємна прогулянка та 2 пачки Артеку.

Світлини: мед – буде що зимою смакувати :)

На Львівські веломани Ірина (Sapfira) кинула клич про Цунів – ну як тут не приєднатись? :)
Як виявилось і це й заклик я вже проспав.
В результаті в Цунів покотили я та Леонід.

Легкий матрас. Було прикольно. По дорозі перестріли Ірину та РВВ, котрі вже повертались з Цунівщини.
Дякую Леоніду за компанію.

P.S. Коли вже повертались у Львів, на Варшавській дві дівчини, що йшли під руку, так неоднозначно кидались мені під колеса :D
Схоже на велосипедистів дівчата тепер просто полюють.

Викочую учора коло 00:00 з роботи на вулицю Антоновича – вулиця паралельна до Героїв УПА.
І за кілька секунд відчуваю що зі мною порівнюється машина і їде поруч.
Ну, думаю, знайшовся іще один придур, котрий захотів зі мною поганятись. Були вже такі – один заледве не перетворив свою машину на дві методом мітозу.

Повертаю голову вліво і бачу великий чорний паркетник. Опускається вікно і я розумію, що за рулем досить симпатична жінка років 30-35 з темним хвилястим волоссям.
І вона починає мене підривати. Нагло і прямолінійно. LOL.
Щось там про велоодяг, ноги, ітд.
Я в повному шоці мало не валюсь посеред дороги з байку.

Прийшовши в себе відповідаю, що я западаю тільки на красивих, спортивних, затягнутих у лайкру дівчат на роверах. І взагалі я одружений і моя дружина власне така.
Вона щось там про те що вона також красива ітд. Мені потрохи це вже починає набридати та й попереду перехрестя і зелений увімкнувся.
Тому кажу що є різниця між моєю спортивною та розумною Галюською та такою фіфою як вона, що палить, і вона мене не цікавить.

Вона газує і пробує мене підрізати на перехресті, але я був до такого готовий, легко вивертаюсь і вириваюсь вперед. Далі по бруківці вниз вздовж парку вона просто відстає (там усі машини відстають проти мого підвіса) і більше я її не бачив.

P.S. номерів не бачив. та й не цікавило.
P.P.S. авто завжди вважав купую металобрухту тому в них не розбираюсь. Все що можу сказати – величезний з довгою базою (по розмірам ближчий до маршрутки) паркетник чорного кольору.

І саме важливе. Я одружений. Дружину звати Галя. Я її дуже довго шукав.
Вона власне те що мені потрібно в житті.
Вона як перший весняний теплий і ніжний промінчик.
Вона моя половинка :)

Отже. Звечора зайнялись приготуванням ровера Юри до подорожі. Необхідно було його почистини та вирішити проблеми передньої перекидки. Якщо просто – вона не працювала і все. Як завжди усе затягнулось. Ще й до того ганяв в Метро на байку по сосиски та інші продукти. В результаті поспати вдалось лише 2 години. Тре щось з цим робити. А то вже це стає поганою традицією.

Зранку заледве вдалось витягнути себе з ліжка. Але прохолода швидко пробудила по дорозі на двірець. Гена нас уже чекав. Запакувались в потяг. Вагони були забиті вже п’яними і вічно палячими студенто/туристо/матрасниками. *** “дівчата” що палять мені просто виносять мозок. Я їх навіть жінками не можу вважати. Так, особи жіночого роду з комплексом неповноцінності, обмеженості та схильності до самознищення. Приємно було перестрітись з Катею та її новим байком. Знайшовши таки місця та приткнувши свої байки ми спробували поспати. Та де там. Тупі/бухі студенто/туристо/матрасники буз слуху та голосу горланили такі ж тупі москальські пісні.

В 9.45 вивалились в Лавочному. Взяли язика і бодресенько, бо було дико холодно, крізь туман покрутили педалі в сторону перевалу. Величезні каменюки та складки гірської породи приносили купу задоволеня при їзді, особливо на спусках. Хоча це й не завадило мені інколи розганятись до 40-45км/год. Десь за годину почало виглядувати сонечко, приємно потепліло а туман розсіявся. На дорозі в одному з сіл наткнулись на вуйка на Ниві з вбитим акумулятором. Прийшлось допомогти та підштовхнути. Що тільки підтверджує шо маунтбайк рулить :)

Докотили до роздоріжжя. В одну сторону йшло шосе, в іншу звичайна грунтова дорога. Я був за грунтову, Юра та Гена за асфальт. Місцевий (най би йому добре жилось, шляк би його) вказав що до Тухлі нам необхідно котити по асфальту. Пересилив себе і покотили. Нас чекали підьоми за підьомами. Виявилось що заднє гальмо у Юри затиснуто і колесо заледве обертається. Швидкий розбір та ремонт гальм і ми знову вкручуємо.

Викотили нарешті, як потім виявилось, на дорогу Львів-Чоп. І тут ми тільки бачили Юру. Він так наліг на педалі в сторону Угорщини… Напевне ну дуже хотів з тамтешніми дівчатами познайомитись. Я знову пішов брати язика (тре терміново придбати Garmin Edge 800). Приємна, бойова та добре обізнана бабуся підказала нам правильну дорогу. Загризли вафлі і покотили назад до перехрестя. В цей раз ми поїхали в правильному керунку.

Красиві місця, річка, грунтова дорога, приємна компанія – що ще потрібно :)

Коло 13.30 зупились посмажити сосиски та сирні чіабати. Підзаправились і покотили далі.

Досить швидко доїхали до Тухлі. Далі прийшлось котити по достатньо вбитому шосе до Сколе. Заодно відпрацьовували висіння на колесі.

В Сколе ми одразу ж відправились на пошуки кафе. Голод тихенько підкрадався а попереду був ще не один десятьок кілометрів. Як завжди був приємно вражений сервісом та цінами в кафе на переферії. У Львові таку смачну їжу з хорошим сервісом (чайнички з підігрівом та відділенням для чаю, індивідуально приготована їжа, ммм, нямота – Ростик, рви на собі шерсть!) можна дістати лише в дуже крутих кафе і за дуже пристойну ціну.

Подобрівші, почали енергійно вкручувати по шосе в сторону Стрия. Нас чекало 39км. Одноманітна дорога вихолощувала. Вибачте шосери, але мені вас справді важко зрозуміти.

В Стрий вже прикотили затемно. Як завжди мій Lefty зібрав зівак з купую дурних питань. Купити білети зі Стрия до Львова з багажними квитанціями виявилось непростим квестом… Потяг знову виявився забитим якимись людиськами та купою курсантів-рятівників, котрих возили сходити на Параску.

Результати: 100 км матрасу, купа вражень і задоволення та 9 пачок Артеку. Гена та його байк з честю витримали хрещення горами.

Світлини: я знову не брав свою фотокамеру тому світлини буду завтра відбивати у Гени. Пізніше викладу. Виклав.

від Лавочного на перевал нас зустрів густий туман

на перевал, нас ніщо не зупинить!

ось такі цікаві виходи гірської породи ми зустрічали

Нажаль порядно виспатись перед мандрівкою не вдалось – необхідно було закінчити купу справ, перевірити та приготувати свій та Галюськи велосипеди, ітд. Як результат тільки 3 години сну.
До потягу ми прикотили за кілька хвилин – Ростик вже весь спереживався чи ми встигнемо :)
Завантажились у вагон №2 і зрозуміли що нас круто намахали. Вагон був зовсім не байкерський – з мякими сидіннями та відсутністю місць для байків. Я швидко пробігся по вагонам і знайшов правильний та ще й із приємною компанією.
Перебігати 5 вагонів з ровером в рукам ще те задоволення, я скажу вам. Але на місці нас чекав практично порожній вагон та добра знайома Галюськи – Христина. Христина – навчається в інфізі й недавно повернулась з мегапішака по Кавказу. Везла вигулювати до водоспаду Гуркало купку новачків :)
Юра одрзу завалився спати. Галюська, Христина та Kомпанія разважались забавами. Ми з Ростиком пробували дрімати.

В Сколе компанія пішла штурмувати водопад. Ми ж далі розслаблялись до Скотарського.

В Скотарському перш за все взяли язика і покотили в сторону Воловця. Тут і перший і далеко не останній потічок. Проїхали його без жодних клопотів і ми вибрались на розбиту дорогу.

У Воловці закотили в кафешку (ех пригадую останній раз був тут у році 2007 разом Globethroter’ом та Alex’ом) і поснідали чаєм з канапками. Мій наплічник полегшав а у решти піднявся настрій :)
Взяли язика і отримали чітку настанову що по старій дорозі до Сваляви проїхати неможливо. Нас чекають непролазні хащі, ріки по пояс та говніща по горло :)
Не внявши настанов покотили по старій дорозі.
Дорога справді була давно закинута.
Говніща звичайно були але в більшості випадків легко прокочувались на байку. Та й річки проходились в брід. Був і місток шириною в 10см на висоті метра півтора-два над річкою. Легко пробігався з велом над головою. Місцями було небезпечно їхати по досить великих каменюках. Тут одразу відчувались переваги підвіса. Контроль давався в знаки і дозволяв тримати добру швидкість.
Втретє перебиратись через річку нас уже було дістало і ми вибрались до залізничної колії і покотили вздовж неї. За кілька сотень метрів був знайдений з’їзд на стару дорогу. Далі дорога ставала усе краща поступово переходячи в асфальт різного рівня вбитості на під’їздах до Сваляви.

Звичайно були і смачненькі смажені ковбаски :)

Галюська взагалі молодчинка. Усю дорогу вкручувала порядно. Легко проїзджала усі говніща і каменюки :) Новенький підвіс Галюськи себе також добре зарекомендував.

Ростик, не зважаючи на перший виїзд на байку в гори, постійно рвався вперед в самі говніща :) Юра від нього не відставав ;) Так вони і змагались до самої Сваляви.

Вже на двірці в Сваляві зустріли Петра, котрий тиждень дикував з байком в горах.

В Сколе знову підсіли Христина та Компанія :)

Результати: 41 км повного матрасу, купа вражень та задоволення.
Тре буде пройти цей маршрут повністю до Мукачево з заїздом на водопад Скакало.

Світлини: цього разу ми з Галюською не брали свою фотокамеру тому світлин мало і тільки з iPhone.

і не раз ми її переходили

а ми запасливі :)

будем смажити!

ням-ням, хрум-хрум

головне правильно поставити процес!

маленький Ремі

моя дорога!

ось одна з перших моїх доробок для спрощення життя світчерам.

років вже напевне 3-5 назад один з моїх друзів (а на той час і мій керівник) Ростислав Хомик вирішив пересісти на Mac.

ну і перша проблема, що одразу виникла – різниця у кириличних клавіатурах Mac та Windows.

така проблема, у свій час, була штучно створена Microsoft, котра проігнорувавши міжнародний стандарт на українську та російську клавіатури (і не тільки) розробила “свій” варіянт.

поправити мізки розробниках та манагерам з M$ я був не в змозі (їм вже нічого не допоможе) і тому розробив Windows варіянти клавіатур для MacOS X.

витягнути додаткові клавіатури можна за адресою:

Cyrillic Extended Keyboard Layouts