Tag Archives: bike

Santa Cruz, CA: We share this same lane!

Не раз і не два я чув в Україні від водіїв – “Ти чого тут їдеш? Не заваджай МЕНІ тут їхати. Шуруй на поребрик”. І це ще полегшена версія їх виразів.

В перший день ж в Santa Cruz я винайняв шосейник – детальніше можна почитати тут Santa Cruz, CA: як треба брати напрокат ровер.
Jet lag давався знати і я повернувся в готель досинати.
Увечері, прокинувся дико голодний, вирішив з’їздити в кафе, поїсти та закупитись по дорозі деякими речами - Lufthansa успішно загубила мій багаж (вони таки були знайшли його і повернули за 3 дні).
Викотився. Було вже по 10:00 pm. Людей на вулицях не було, а оскільки кафе знаходилось з протилежної сторони дороги, я вирішив, за радєцькою звичкою, скоротити шлях по поребрику.
За метрів 10 коло мене пригальмувала машина, опустилось шкло зі строни водія і: “Hey, you! We share this same lane! Sidewalks only for pedestrians!”

Коли наші водії дійдуть до того ж рівня?
Думаю що не скоро.
Як казав професор Преображенський “криза, вона не в клозетах, а в головах”.

Класична дорога в маленькому містечку (Capitola, CA):
Справа на ліво: місце для стоянки машин, велодоріжка відділена розміткою, дорога, а також суспільний транспорт. Автобуси обладнані працюючи (!) кондиціонерами та спеціяльним кріпленням для перевезення велосипедів.

Суспільний транспорт в Santa Cruz, CA.

Велостоянки в Santa Crus, CA: звичайна але міцна і надійна і закрита – 5 центів за годину.

p.s. фотографував на ходу тому світлини не надто вдалі за якістю.

Santa Cruz, CA: як треба брати напрокат ровер

Знову вже 2 тижні в Santa Cruz, CA.
Робота. Важкий, хоча й дуже цікавий проєкт.

Для пересування я винайняв шосейник. Specialized Dolce Sport Compact.
Досить і досить непоганий шосейник.
З ним взагалі вийшла цікава історія. Спочатку працівники SoftServe, що відповідають за бізнес поїздки, випали в осад що я хочу брати напрокат не машину а велосипед! А потім були шоковані ще й цінами на велосипеди. Стандартне мислення наших людей, що велосипед це для бідних бо на машину не вдалось назбирати гроші :lol:
В неділю, зібравши інформацію про всі веломагазини в Santa Cruz, CA, пішов шукати потрібний ровер.
Вже після третього магазина я почав падати духом. Давали в прокат, як правило, важкі 14 кілограмові хардтейли, двопідвіси давнхільні або круїзери. Нічого з цього катати по їх дорогах мені аж ніяк не влаштовувало. А душа просила хорошого і легенького шосейника.
Так, так. Мирослав вперше за 10 років знову подумав про шосе. І то тільки тому, що це тут справді актуально.
В четвертому магазині ABS (Another Bike Shop) ситуація була таж.
Зовсім впавши у відчай, тихо проматюкавшись я завів розмову з власником. Пояснив на пальцах чому я власне хочу шосер а не MTB чи, не дай бог, круїзер.
Розговорились. Познайомились. Денні виявився з таких ж хворих на велосипедах як і я.
Обговорили усі наші велосипеди :roll: Як взнав, що в мене аж два Cannondale і взагалі завважав. Більшість, як виявилось, вважають Cannondale дико дорогим брендовим велосипедом розрахованим на профі. Тому повага гарантована 8-)
Як результат, Денні витягнув з підсобки свій Specialized і вручив мені. Та й ще за ціну пристойну домовились. Мінус лише один – оскільки це власний ровер, то оплата велась готівкою без ніяких чеків. Ех, ще прийдеться якось це залагоджувати з бухгалтерією.
Вел класний і за 2 тижні вже 312 миль (по GPS) напалив.
Нажаль за тиждень прийдеться віддати. І знову криві вбиті українські дороги без жодинх натяків на велодоріжки та водії без натяку на мізки та толерантність.

p.s. дещо більше про їх дороги та водіїв з точки зору велосипедиста опишу в наступних повідомленнях.

02.06.2012. Воловець – Високий Верх – Воловець: вверх-вверх, вниз-вниз і пішки-пішки

тиждень видався дико важкий. в п’ятницю з роботи додому повернувся пізно за північ. поспати вдалось лише 3 години.
та й погода цілий тиждень гралася у пазли – усе ніяк не могла вирішити коли ж дощем пролитись. перебирала вихідні дні як модистка намиста.

цього разу на поїздку підписались rakoth та ro.
з маршрутів в кінцевому результаті спинився на варіянті з Воловця через Плай, Високий Верх до Вовчого і звідти вже до Сваляви. Але не все так сталось як думалось ;-)

зміни у графіку потягу Львів – Мукачево вкоротили і без того обмежений час – дякую нашому клятому уряду за наше прекрасне життя! я вже мовчу про ту купу стацій котрі вони “забули”.
висипались з потягу у Воловці. закотили у кафе поряд стації, закинутись білками та вуглеводами. як завжди прокляв наш радецький сервіс. ну не вміють у нас люди надавати сервіс. не вміють!

ми ще не знали...

ми ще не знали...

моя Lefty знову привернула купу уваги. на цей раз у даунхільщиків :-D
похрумали, поправили дещо перекидку на Trek ro і покотили в пошуках правильної дороги на Плай.
як завжди місцеве населення ні сном ні духом про дороги та місцеві гори. одні радять на схід інші на південь, rakoth ж просто кудись їде. ну і стара як світ пісенька – та ви там роверами не виїдете. ха!

дума про дорогу

дума про дорогу

якось вибрались на правильну дорогу і попхались серпантинами на Високий Верх. перших кілька кілометрів приймали грязові вани, хоча з попередньої поїздкою все ж не рівнялось. краса! :-)

rakoth як завжди рветься вперед

rakoth як завжди рветься вперед

вилізли до сироварні, переодягнулись – на той час ми вже добряче розігрілись – і за кілька хвилин про це пожалкували.

а за кілька хв...

а за кілька хв...

за сироварнею нас зустрів такий приємний штормовий вітер, що ми хутко понатягували усе що мали назад на себе.
попереду до метеостанції був підьом котрий годі було мріяти проїхати.

краса!

краса!

нам туди, на Плай!

нам туди, на ВВ!

але ми таки долізли до метеостанції.
Боржава – мої улюблені місця в Карпатах. цю красу неможливо описати. необхідно побувати. світлини не передають і тисячної того що відчуваєш.

долізли

долізли

хто цього не бачив і не відчув прожив життя дарма

хто цього не бачив і не відчув прожив життя дарма

і це також ;-)

і це також ;-)

час вже починав підтискати. і хоча душею я не погоджувався але розум все твердив що вже сьогодні ми не встигнемо пройти запланований маршрут. тому необхідно було терміново вносити корективи. можна було звичайно повернутись тією ж дорогою назад до Воловця але кому таке цікаво?!
дякуючи групі піших туристів розвідали дорогу і поїхали шляхом навколо через Паші назад до Воловця.
вкрутили педалі і полетіли вниз-вниз ;-)

недовго така класна дорога була

недовго класна дорога була

місцями дорога повністю губилась і тре було їхати обережно що б у траві не влетіти в добре замасковану яму. ro все відмазувався що це не він тут клейморів наставив. але хто ж йому повірить після CoD? :-D
докотили до казково красивого лісу і одразу шлунок нагадав що давно вже час смажити сосиски.
минулі 2 дні в горах йшли добрячі дощі і це одразу відзначилось на наявності сухої деревени.
як результат – розведення вогнища розтягнулось на пів-годинний холодно-голодний квест. чого тільки не перепробували але таки нам це вдалось! голодного байкера ніщо і ніхто спинить! нашивку скаута можна видавати!

сосиски!

сосиски!

як ж там холодно було!

як ж там холодно було!

смачно похрумавши і добряче піднявши настрій покрутили далі. чим далі в ліс тим усе більше дорога перетворювалась в нескінчену доріжку смерті.

нам у хащі

нам у хащі

повалені дерева, мокра глина в котрій тонули колеса, схили більше 45% на котрих практично сидів на задньому колесі. на спусках, що б відгальмуватись, був змушений постійно вивертати ровер боком. ще те задоволення. як підсумок – траса не для байка, більше йдеш/повзеш ніж їдеш вниз. rakoth та ro пощастило кілька разів навернутись. добре що без наслідків.
нарешті таки вдалось живими спуститись до вже знайомої дороги з Воловця до Вовчого. далі все було в рази простіше.
на в’їзді у Воловець повз нас весело прогуркотів потяг Мукачево – Львів. ми так само весело помахали йому руками ;-)
бажання залишатись в селі на ніч не було, тому ми притопили, що б хоча на потяг Ужгород – Київ потрапити.

двірець. дуууже повільна касирка. порожній потяг. як завжди непривітна провідниця (ох вже ці з велосипедами!) з дуже гнучкою системою цінностей – папірець в 50грн різко змінив її ставлення до нас і особливо до байків.
і за 2.5 години ми вже були у Львові.

поїздка вийшла дивна і цікава. красиві місця. десь до половини маршруту пройшли пішки.
найближчим часом точно постараюсь пройти маршрут з Воловця до Сваляви повністю.

30.10.2011. Львів. Стежками Night Madness 2011

Довге катання невеликими компаніями або й взагалі сам явно мене зіпсували.
Усе ніяк не звикну синхронізувати час поїздок.

Оскільки я умудрився провтикати поїздку Злітні смуги, 30 жов 2011, прийшлось шукати чим би зайнятись і де б покататись.
Порився по форуму, наткнувся на Night Madness 2011. Давно хотів прокатати трасу але усе ніяк не виходило. Для повного відтворення відчутів вирішили з Юрою Махіним прикатувати уже в темноті.

Прикатали :)
Навіть живі. Непогано поблукали в пошуках позначень.
Два хороших торчка. Кілька складних технічних участків.
Хочу ще ;)

Є пропозиція прикатати трасу знову на наступні вихідні.
Трек.

16.10.2011. Львів – Раківець – Стрий – Львів

Останнім часом погода більше не радує. От і в суботу дощило. Це, звичайно, не завадило катати по місту. Але лізти за місто в говніща явно відбивало бажання.
Але на неділю таки обіцяли хорошу погоду. Оскільки насуваються холодні місяці й усілякі застуди, було бажання поповнити свої запаси меду.

Хоча й збиралось котити кілька байкерів, але через купу різних обставин поїхав тільки я.
Ну мені більше меду дістанеться :)

Отже зранку підкачав колеса, залокував вилку та амортизатор (бо шосе) і покотив в сторону Раківця.
Приємна прохолода, красивий осінній ліс. Досить швидко долетів до поворота біля АЗС.

Спустився до Раківця. Насмакував медів різніх десь так 20 :)
В той час моя Lefty знову зібрала купу зівак.
Думки коливались від “ух ти! до чого американці додумались – тільки одна нога. ти диви!” до “та то кляті турки зекономили метал. то небезпечно так їздити – яма і все складеться” :D
Розчаровувати я їх не став :)
В кінці таки придбав 3 баночки і покотив назад на шосе.

Викотивши на дорогу Львів – Стрий, я зрозумів що тих ~25км назад до Львова буде мені малувато.
Отже вирішив летіти далі до Стрия і вже назад повернутись електричкою.

Досить швидко долетів до Стрия. Завалився в непогане кафе. Смачно похрумав борщу та ковбасок.
Наступна зупинка на залізничному вокзалі. Тут мене чекало розчарування – виявилось, що найближча електричка за 2 години. Оскільки чим зайнятись у Стрию я не придумав та й як в приказці – для скаженого маунтбайкера і 100км подвірря, то вирішив котити назад до Львова.

Вирішено – зроблено.
Дорога назад також пройшла досить легко – смачна гаряча їжа добре піднімає настрій та здатність вкручувати.
За кілька годин я вже в’їзджав в місто.

Результати: більше 120 км шосе (скільки точно не скажу бо вже 4 місяця ніяк руки не доходять придбати Gramin Edge® 800 а свій CatEye Enduro 8 я продав разом з Trek Fuel EX 5.5), приємна прогулянка та 2 пачки Артеку.

Світлини: мед – буде що зимою смакувати :)

honey

09.10.2011. І знову Цунів

Були плани зранку в неділю партизанськими стежками катнути в Раковець за медом.
Плани я успішно завалив проспавши більш як 12 годин. Чого б це?

На Львівські веломани Ірина (Sapfira) кинула клич про Цунів – ну як тут не приєднатись? :)
Як виявилось і це й заклик я вже проспав.
В результаті в Цунів покотили я та Леонід.

Легкий матрас. Було прикольно. По дорозі перестріли Ірину та РВВ, котрі вже повертались з Цунівщини.
Дякую Леоніду за компанію.

P.S. Коли вже повертались у Львів, на Варшавській дві дівчини, що йшли під руку, так неоднозначно кидались мені під колеса :D
Схоже на велосипедистів дівчата тепер просто полюють.

25.09.2011. Лавочне – Стрий

При кожному погляді на байк мене знову і знову тягне в гори :) Цього разу підбив Гену та Юру. Для Гени та його новенького Cannondale Trail 5 це була перша поїздка в гори. Микола також збирався з нами але робота накрила усі плани. Ростик цього разу не міг – в середу у нього народилась доця Марія з чим його поздоровляємо. Маршрут знову обирав нескладний з можливістю зходу в Тухлі, Сколе, Верхньому Синьовидному.

Отже. Звечора зайнялись приготуванням ровера Юри до подорожі. Необхідно було його почистини та вирішити проблеми передньої перекидки. Якщо просто – вона не працювала і все. Як завжди усе затягнулось. Ще й до того ганяв в Метро на байку по сосиски та інші продукти. В результаті поспати вдалось лише 2 години. Тре щось з цим робити. А то вже це стає поганою традицією.

Зранку заледве вдалось витягнути себе з ліжка. Але прохолода швидко пробудила по дорозі на двірець. Гена нас уже чекав. Запакувались в потяг. Вагони були забиті вже п’яними і вічно палячими студенто/туристо/матрасниками. *** “дівчата” що палять мені просто виносять мозок. Я їх навіть жінками не можу вважати. Так, особи жіночого роду з комплексом неповноцінності, обмеженості та схильності до самознищення. Приємно було перестрітись з Катею та її новим байком. Знайшовши таки місця та приткнувши свої байки ми спробували поспати. Та де там. Тупі/бухі студенто/туристо/матрасники буз слуху та голосу горланили такі ж тупі москальські пісні.

В 9.45 вивалились в Лавочному. Взяли язика і бодресенько, бо було дико холодно, крізь туман покрутили педалі в сторону перевалу. Величезні каменюки та складки гірської породи приносили купу задоволеня при їзді, особливо на спусках. Хоча це й не завадило мені інколи розганятись до 40-45км/год. Десь за годину почало виглядувати сонечко, приємно потепліло а туман розсіявся. На дорозі в одному з сіл наткнулись на вуйка на Ниві з вбитим акумулятором. Прийшлось допомогти та підштовхнути. Що тільки підтверджує шо маунтбайк рулить :)

Докотили до роздоріжжя. В одну сторону йшло шосе, в іншу звичайна грунтова дорога. Я був за грунтову, Юра та Гена за асфальт. Місцевий (най би йому добре жилось, шляк би його) вказав що до Тухлі нам необхідно котити по асфальту. Пересилив себе і покотили. Нас чекали підьоми за підьомами. Виявилось що заднє гальмо у Юри затиснуто і колесо заледве обертається. Швидкий розбір та ремонт гальм і ми знову вкручуємо.

Викотили нарешті, як потім виявилось, на дорогу Львів-Чоп. І тут ми тільки бачили Юру. Він так наліг на педалі в сторону Угорщини… Напевне ну дуже хотів з тамтешніми дівчатами познайомитись. Я знову пішов брати язика (тре терміново придбати Garmin Edge 800). Приємна, бойова та добре обізнана бабуся підказала нам правильну дорогу. Загризли вафлі і покотили назад до перехрестя. В цей раз ми поїхали в правильному керунку.

Красиві місця, річка, грунтова дорога, приємна компанія – що ще потрібно :)

Коло 13.30 зупились посмажити сосиски та сирні чіабати. Підзаправились і покотили далі.

Досить швидко доїхали до Тухлі. Далі прийшлось котити по достатньо вбитому шосе до Сколе. Заодно відпрацьовували висіння на колесі.

В Сколе ми одразу ж відправились на пошуки кафе. Голод тихенько підкрадався а попереду був ще не один десятьок кілометрів. Як завжди був приємно вражений сервісом та цінами в кафе на переферії. У Львові таку смачну їжу з хорошим сервісом (чайнички з підігрівом та відділенням для чаю, індивідуально приготована їжа, ммм, нямота – Ростик, рви на собі шерсть!) можна дістати лише в дуже крутих кафе і за дуже пристойну ціну.

Подобрівші, почали енергійно вкручувати по шосе в сторону Стрия. Нас чекало 39км. Одноманітна дорога вихолощувала. Вибачте шосери, але мені вас справді важко зрозуміти.

В Стрий вже прикотили затемно. Як завжди мій Lefty зібрав зівак з купую дурних питань. Купити білети зі Стрия до Львова з багажними квитанціями виявилось непростим квестом… Потяг знову виявився забитим якимись людиськами та купою курсантів-рятівників, котрих возили сходити на Параску.

Результати: 100 км матрасу, купа вражень і задоволення та 9 пачок Артеку. Гена та його байк з честю витримали хрещення горами.

Світлини: я знову не брав свою фотокамеру тому світлини буду завтра відбивати у Гени. Пізніше викладу. Виклав.

від Лавочного на перевал нас зустрів густий туман
fog

на перевал, нас ніщо не зупинить!
uphill

ось такі цікаві виходи гірської породи ми зустрічали
rocks

03.09.2011. Скотарське – Свалява (Мукачево)

Нарешті мені вдалось підбити Галюську, Ростика та Юру на спільну покатульку в гори.
Враховуючи багато обставин маршрут спеціально підбирав нескладний з можливістю зходу з дистанції.
Отже після багатьох пошуків було обрано: Скотарське – Мукачево з заїздом на водоспад та можливістю зходу з маршруту в Сваляві та Карпатах. Добирання в обидві сторони поїздом Львів-Мукачево.

Нажаль порядно виспатись перед мандрівкою не вдалось – необхідно було закінчити купу справ, перевірити та приготувати свій та Галюськи велосипеди, ітд. Як результат тільки 3 години сну.
До потягу ми прикотили за кілька хвилин – Ростик вже весь спереживався чи ми встигнемо :)
Завантажились у вагон №2 і зрозуміли що нас круто намахали. Вагон був зовсім не байкерський – з мякими сидіннями та відсутністю місць для байків. Я швидко пробігся по вагонам і знайшов правильний та ще й із приємною компанією.
Перебігати 5 вагонів з ровером в рукам ще те задоволення, я скажу вам. Але на місці нас чекав практично порожній вагон та добра знайома Галюськи – Христина. Христина – навчається в інфізі й недавно повернулась з мегапішака по Кавказу. Везла вигулювати до водоспаду Гуркало купку новачків :)
Юра одрзу завалився спати. Галюська, Христина та Kомпанія разважались забавами. Ми з Ростиком пробували дрімати.

В Сколе компанія пішла штурмувати водопад. Ми ж далі розслаблялись до Скотарського.

В Скотарському перш за все взяли язика і покотили в сторону Воловця. Тут і перший і далеко не останній потічок. Проїхали його без жодних клопотів і ми вибрались на розбиту дорогу.

У Воловці закотили в кафешку (ех пригадую останній раз був тут у році 2007 разом Globethroter’ом та Alex’ом) і поснідали чаєм з канапками. Мій наплічник полегшав а у решти піднявся настрій :)
Взяли язика і отримали чітку настанову що по старій дорозі до Сваляви проїхати неможливо. Нас чекають непролазні хащі, ріки по пояс та говніща по горло :)
Не внявши настанов покотили по старій дорозі.
Дорога справді була давно закинута.
Говніща звичайно були але в більшості випадків легко прокочувались на байку. Та й річки проходились в брід. Був і місток шириною в 10см на висоті метра півтора-два над річкою. Легко пробігався з велом над головою. Місцями було небезпечно їхати по досить великих каменюках. Тут одразу відчувались переваги підвіса. Контроль давався в знаки і дозволяв тримати добру швидкість.
Втретє перебиратись через річку нас уже було дістало і ми вибрались до залізничної колії і покотили вздовж неї. За кілька сотень метрів був знайдений з’їзд на стару дорогу. Далі дорога ставала усе краща поступово переходячи в асфальт різного рівня вбитості на під’їздах до Сваляви.

Звичайно були і смачненькі смажені ковбаски :)

Галюська взагалі молодчинка. Усю дорогу вкручувала порядно. Легко проїзджала усі говніща і каменюки :) Новенький підвіс Галюськи себе також добре зарекомендував.

Ростик, не зважаючи на перший виїзд на байку в гори, постійно рвався вперед в самі говніща :) Юра від нього не відставав ;) Так вони і змагались до самої Сваляви.

Вже на двірці в Сваляві зустріли Петра, котрий тиждень дикував з байком в горах.

В Сколе знову підсіли Христина та Компанія :)

Результати: 41 км повного матрасу, купа вражень та задоволення.
Тре буде пройти цей маршрут повністю до Мукачево з заїздом на водопад Скакало.

Світлини: цього разу ми з Галюською не брали свою фотокамеру тому світлин мало і тільки з iPhone.

і не раз ми її переходили
2011 09 03 at 13 16 38 original

а ми запасливі :)
2011 09 03 at 14 41 41 original

будем смажити!
2011 09 03 at 14 41 47 original2011 09 03 at 14 41 55 original

ням-ням, хрум-хрум
2011 09 03 at 14 45 23 original

головне правильно поставити процес!
2011 09 03 at 14 51 01 original

маленький Ремі
IMG 0138

моя дорога!
2011 09 03 at 16 14 45 original